Понеділок, 2022-08-15, 4:23 AM
Вітаю Вас Гість | RSS
Головна | Статті | Реєстрація | Вхід
Категорії розділу
Документи [2]
Геральдика [0]
Дослідження [6]
Археологія [1]
Публікації [1]
Села [1]
Наше опитування
Як вам новий дизайн?
Всього відповідей: 117
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Пошук
Друзі сайту
SITE LOGO
Головна » Статті » Дослідження

Звенигород і Звенигора

Про древні Звенигороди і в літописах, і в переказах полишилось згадок немало, та жоден з них не пов'язується чітко із тим Звенигородом, від якого веде свій родовід сучасна Звенигородка.

Сторожові укріплення в нашій місцевості не були явищем поодиноким чи випадковим. Сама назва Україна народилася тут, на терені поміж Бугом і Дніпром, "у края" землі Руської, що граничив з Диким полем, з південними степами. І перетинали його шляхи орд половецьких, татарських та інших завойовників. І вставали на тих шляхах укріплення, сторожові вежі. І міста виростали: Родень, Канів, Воїнь, Корсунь. Дещо пізніше — Звенигород, Черкаси, а вже потім і Чигирин, Сміла, Умань.

Топоніміка краю нагадує нам про ту давнину: ось побіля Шполи — Сигнайлівка, де, за переказом, на високій могилі сторожа стояла, та й саму назву Шпола виводять "з поля": біля Звенигородки — Озірна, то ж певно, що від слова озирати, оглядати місцевість, що узгоджується з топографією околиць — село Озірна на високому пагорбі стоїть; згадується про Козацький курінь в переказах, записаних П.Кулішем на Звенигородщині. Зустрічаються залишки укріплень в Турському лісі, в Рудь-ковій балці, Іськовому яру — теж біля села Козацького.

Неподалік — село Тарасівка. Л.Похилевич виводить назву його від тарас — фашин, якими встеляли болотисту місцину, трясовину. Та в давнину це мало і ще одне значення — Тарасами називали дерев'яні зруби, виповнені щебенем, камінням, землею, які використовувалися для побудови укріплень в стародавній Русі.

Залишки древніх валів є в лісі поблизу села Моринців. Можливо, ті вали частина великої системи оборонних укріплень раннього періоду Київської Русі, початку слов'янської державності. В народі вони називаються Змієвими валами. Легенд навколо них в'ється немало, та, на жаль, ще досі немає фундаментального наукового дослідження з цього питання. А тема цікава і варта уваги, може, прояснилися б тоді етапи розвитку нашого краю і разом з тим і деякі легенди, зокрема, про нашу Звенигору, про древній Звенигород. До речі, щодо Змієвих валів одна з легенд може мати і таке тлумачення. Є українська народна казка про богатиря Кирила Кожум'яку, який, перемігши змія, запріг його в плуг та й проорав борозну аж до моря. А що, коли в цій казці є відгомін реальних подій? Будівництво валів могло вестись шляхом поступового наорювання борозен, та й переміщення такої маси грунту, напевне, робилось за допомогою примітивних кінних знарядь типу сучасних скреперів. Звідси могла виникнути і легенда про змія, запряженого в плуг.

Сліди укріплень можна зустріти і побіля Корсунь-Шевченківського, Канева, Городища, на Тальнівщині та в Катеринопільському районі, бо саме в нашому краї проходила одна з перших ліній оборони від ворожих навал з півдня. Так і виникла легенда про Звенигород, де на вежі сторожової били на сполох в дзвін. Що ж, цілком можливо, що в давні часи на Звенигорі могло бути укріплення, типу таких невеликих прикордонних поселень, і міст, як Богуслав, Переяслав, Біла Церква та інші, що були зруйновані ще ордами Батия.

Можна гадати, що воно мало типовий для того часу вигляд, земляні вали, огорожа з паль навколо з наріжними вежами, звичайно дерев'яними, в зруб збудованими. Певно, стояла ще якась будова. Залишки цегли на вершині Звенигори, можливо, залишились від неї.

Відокремлена від південносхідного підвищення і оточена болотистою низиною з півночі і заходу Звенигора була важкодоступною місциною і природні умови створювали тут зручне місце для оборони. Гнилий Тікич відмежовував із заходу прилеглу околицю, понад ним тяглися ліси. Залишки їх — то сучасні урочища Хлипнівська дача, Губське. На півночі — ліси, що простяглися поблизу сіл Шестеринців і Моринців. Від сходу — теж ліси, які залишилися нині острівцями урочищ Гудзове, Спорне, Діброва. З південного боку дістатись до Звенигори теж нелегко. Байраки річки Погибної, з виникненням назви якої теж пов'язаний переказ про сутичку з татарами, і струмка Безіменка були порослі лісами і лозами і відмежовували з півдня урочище Стрілиця, на північно-західному схилі якого й височіла Звенигора.

Поселення, від якого започаткувалася Гудзівка, колись містилося там, де урочище Стрілиця. Ще недавно біля урочища Казанок (Шульгове) можна було бачити камінь, з вибитою датою XVIII століття (1776р.).

Та околиці пам'ятають і більш древню історію. Залишки могильних курганів на схід від Звенигори, та й сама народна назва її — могила, свідчить про те, що прокотились хвилі битв над цим мирним краєм. І ще недавно, в роки Великої Вітчизняної війни, за свідченням жителів села Гудзівки, в час боїв по розгрому німців в Корсунь-Шевченківській битві на Звенигорі був спостережний пункт радянських артилеристів.

Вимиває часом весняна вода в довколишніх ярах то наконечники стріл, то шаблю іржаву, то уламки кераміки.

Та прикро, що місцеві школярі (та й не тільки вони) проводять на вершині Звенигори самовільні розкопки, дошукуючись "скарбів". Це тим більше неприпустимо, що такого роду "дослідження" нічого, крім шкоди, не приносять. Адже Звенигора як археологічний пам'ятник ще не вивчена і потребує шанобливого збереження.

Категорія: Дослідження | Додав: zvena (2008-07-01) | Автор: Науковий журнал СПАДЩИНА
Переглядів: 1558 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2022