Михайло Рябоненко розповідає: З південного боку, досить високо на схилі гори, був неначе погріб вепикий. Це ще до війни було, коли був молодим хлопцем. То бачив в тому погребі стіни з цегли муровані, вглиб аджна було метрів на три зайти. А як зайдеш, прислухаєшся — наче дзюрить десь вода і немов гуде щось. А ще до війни, коли Звенигородсьий краєзнавчий музей був в тому ж будинку, що й зараз, експонувався великий і досить хитро зроблений дерев'яний замок. Про нього говорили, до віднайдений він був у тому погребі на Звенигорі. Доводилося чути, від старших люцей, що на Звенигорі глибока криниця була. То в неї колись бик впав і зідтоді вже води з неї не брали. А на тім місці, де криниця була, і досі яма позначається, неначе з часом глибшою стає, провалюється. Нині біля підніжжя Звенигори невелика копанка є. Вода в ній добра та прохолодна, з глибин крутого берега нашої невеличкої річки, що на північ від села починається. Ця річечка село розмежовує. От з південного боку біля Звенигори, ще до війни хата була. І жив в ній дід, якого прозвали Недоступ. (Не доступитися до того місця було). І батько мій, Олександр Рябоненко, розповідав, цо якось на базарі в Богуславі, розповідали люди, що той чоловік їхній далекий родич і якось давно помандрував на Звенигородщину та й осів в недоступному місці біля Звенигори. То так і прізвище забулося. А ще в Гудзівці кажуть на Звенигору — могила. — "Пішов за могилу, в ліс Гудзове..' Як йти за могилу, за Звенигору, то на тій дорозі, що поза нею, підіймаючись вгору по новій Тарасівській дорозі, то вправо, не доходячи до ферм, на полях можна було побачити чотири горбки, чотири могили-кургани прадавні. Те місце добре знаю, бо там ще до колективізації були наділи і діда мого, і батька. Розповідь Михайла Олександровича Рябоненка (1922 року народження) записано в ході експедиції "Притоки" в 1980 р.
Дозволимо собі невеличкий коментар до розповіді Михайла Олександровича. Вона тим більш цікава, що рід Рябоненків — один із найдавніших і найчисленіших в Гудзівці, поряд з Сапітоненками, Ляпунами (навіть куток є — Ляпунівка)* Укріплення на Звенигорі, зокрема великий погріб, нагадує подібні споруди в Турському лісі, неподалік Козацького. Ще одна цікава деталь розповіді: як, осідаючи на Звенигородщині, прийшлі люди змінювали прізвище. Згадаймо у П.Куліша запис розповіді лірника Дмитра Погорілого, про те, як якийсь Олійник осів за річкою Погибною на кучугурах. То й прозвали його Кучугуром. І це прізвище й досі відоме в Звенигородці — згадаймо відомого поета Леоніда Кучугура, нашого земляка. (Про урочища в Звенигородці. Зап. в 40-х роках XIX ст. П.Куліш. 1856. с.104-109). З венигора поряд з високим плато. Давні кочівники свої курганні поховання завжди розміщували на високих місцях. І те, що по.біля Звенигори є курганні поховання, свідчить ще раз про її прадавню історію. Це підтвердив в ході краєзнавчої експедиції "Притоки — 81" історик —краєзнавець із Запоріжжя Валерій Євгенійович Борисов. "А ще єсть в Гудзівці могила Звенигород. Бог і знає, чого вона так зоветься. Тілько кажуть, що Звенигород був колись козачий город, од жадного двора козак виходив. И на самій оцій могилі суд стояв, бо город далеко розходився". Кулиш П. Записки о Южной Руси, т. 1. — Снб., 1856, с. 105-106.
Відомості про висоту Звенигори у Л.Похилевича (1864 р.), Висота 65 сажнів Довкола 130 сажнів 65 х 2,13 = 138,45 метра 130 х 2,13 - 276,90 метра В "Киевской старине" (1846 год) Высота 200 аршин Окружность 400 аршин 200 х 71,1 = 142,2 метра 400 х 71,1 = 284,4 метра Сажень = 3 аршина Аршин —- 71,1 см Сажень — 213 см
