Про проблеми визначення кордонів України в ході розвалу Російської імперії і встановлення нової імперської структури колишнього СРСР в дослідженні Вячеслава Ложкіна знаходимо чима¬ло повчальних фактів. Важливою складовою су-веринітету держави є її право на свою територію. Відразу після Лютневої революції в переговорах Центральної Ради з Тимчасовим урядом постало питання кордонів. Після суперечливих перегово¬рів Тимчасовий уряд в серпні 1917 року визнав повновладдя Центральної Ради в п'яти губерніях: Київській , Волинській, Подільській, Полтавській і Чернігівській.

Після повалення Тимчасового уряду в Петрог¬раді Центральна Рада в Третьому універсалі 20 листопада 1917 року визначила територією Укра¬їнської Народної Республіки Київщину, Поділля, Волинь, Чернігівщину, Полтавщину, Харківщину, Катеринославщину, Херсонщину, Таврію /без Криму/.

Варто зауважити, що в Проекті Комісії' по ви¬робленню Конституції Української Держави "Ос¬новний Державний закон Української Народної Республіки" /1920 рік/ в розділі 1 артикул 4. бу¬ло сказано:

"Територію Української Держави складають: Ки¬ївщина , Волинь, Поділля, Херсонщина, Таврія, Ка-теринославщина, Полтавщина, Чернігівщина, Хар¬ківщина та Слобожанщина, а рівно всі інші зем¬лі, що їх в більшості заселяє український народ".

Як розглядалися етнічні кордони України в цей складний час, можна бачити з опублікованої в праці В. Ложкіна "Оглядової карти українських зе¬мель", складеній 1920 року у Відні.

За нею визначались такі українські етнічні землі: /подаємо із збереженням правопису оригіна¬лу карти/: Верховина, Підгірє, Галичина, Волинь, Підлясє, Поділе, Правобічне Подніпрє, Запорожє, Чорноморський, Таврія, Крим, Донеччина, Геть¬манщина, Слобожанщина, Кубанщина.

/Подано за публікацією: Вячеслав Ложкін "... кричимо й простягуємо свої мозолясті руки до рідної України.// З історії встановлення кор-донів України в 20-х роках XX століття. "Жур-нал "Пам'ятки України".

Були і пропозиції федеративного устрою. Так, у "Проекті Конституції основ державних законів УНР" О.Ейхельман пропонував: "Конструкції полі¬тичної організації Української Народної Республі¬ки надати федеративно-державну форму, а саме поділити край на "Землі", в нових раціональних територіальних межах, відкинувши сучасні гу¬бернські межі. Нові території, котрі назвемо "Зем¬лями, повинні бути розмежовані з великою ува¬гою до властивостей населення, до економічних умов і топографічної конфігурації".

Як бачимо, ідея федералізму не нова, вона має свою історію. Так, ще в 1905 році групою чле¬нів Української Народної Партії було запропоно¬вано проект "Основного закону" "Самостійної Ук¬раїни" Спілки народу Українського, в статті 1 яко¬го було сказано: Україна є спілка вільних і самоп-равних земель, утворених на підставі своїх при¬родних особливостей та окремішностей і засе¬лених українцями. Таких земель є дев'ять: Чор¬номорська Україна, Слобідська Україна, Степова Україна, Лівобережна Україна або Гетьманщина, Північна Україна, Полісся або Гайова Україна, Під¬гірська Україна, Горова Україна і Понадморська Ук-раїна.