Від найдавніших часів проблема державності, адміністративно-територіального устрою держави була, є і ще довго лишатиметься основною для людської спільноти.

Почнемо з визначення. "Держава - організація політичної влади економічно пануючого класу, за допомогою якої він охороняє і зміцнює своє економічне, політичне та ідеологічне панування" / УРЕ. т.4. ст.87/.

Та варто відзначити, що енциклопедії, словники, керуючись певними ідеологіями, подають видозмінені визначення держави. Але як би не ламали списи теоретики, суть визначення можна спростити до аксіоми: власники захищають власність. І якої б термінології не вживали філософи, політологи, економісти - суть незмінна. Сім'ї, роди, клани, династії, класи в будь-якій суспільній формації: феодалізмі, капіталізмі чи соціалізмі - захищають і примножують свою владу, а, відповідно, і власність, від посягань інших держав і в самій державі.

І якою б термінологією не послуговувалися політологи чи інші теоретики: автократія, монархія, тоталітаризм, волюнтаризм, партократія чи навіть демократія - суть лишається незмінною: державна організація є інструментом утримання влади і захисту власності.

Історія знає різноманітні державні формації. Міста-держави стародавньої Греції, сучасні мікродержави Андорра, Ватікан, Монако, Сан-Маріно, Ліхтенштейн... Були і є князівства, монархії, імперії, республіки. І керувались вони, для впорядкування відносин, звичаєвим правом, писаними законами, кодексами, положеннями і конституціями. Як казав спартанський правитель Лі-кург: "Можна жити в державі, де панують найсуворіші закони, але немає держави там, де не панує закон". Стародавні греки, сповідаючи демократію /звичайно, так, як вони її на той час розуміли, обґрунтовуючи навіть існування рабів/, законам приділяли задзвичайно пильну увагу. "Люди мають слухати не ораторів, а закони", "Там, де прислухаються до ораторів, а не до законів - гине держава". Ці вислови харак­теризують ставлення греків до законів. В полісах-містах викарбувані на камені положення співжиття громадян встановлювалися на центральних площах. Щоб кожен знав і виконував.

Для організації державного управління, керівництва господарством, політичним і культурним життям проводиться поділ держави на певні частини. В різних державах вони за усталеними традиціями називаються по-різному: провінції /Китай/, графства /Англія/, кантони/Швейцарія/, департаменти / Франція/ , землі/ФРН/, штати/США/та інші.

Виходячи з адміністративно-територіального поділу, можна визначити і основні принципи державного управління. В умовах високого розвитку самоврядування діє горизонтальний принцип владних повноважень. Місцеві органи влади мають більше законодавчої ініціативи, буквально керуються своїми законами, лишаючи федеральному урядові лише певні повноваження /як кожен штат у США/. Разом з тим, місцеві органи влади вільніше використовують кошти, зібрані шляхом різного роду податків, і направляють їх за своїм розсудом у відповідному цільовому призначенні.

Вертикаль же передбачає відтік коштів у центр, який зверху розподіляє їх на свій розсуд. Тим самим місцеві органи влади перебувають в залежності від центральних органів влади, більш їм підпорядковані і мають менше самостійності.

Таким чином, адміністративно-територіальний поділ істотно впливає на економічне і політичне життя держави. Адже від того, хто ділить вироблене народом, як народ може контролювати владу, яка розпоряджається народним надбанням, залежить суть економічно-політичних відносин в державі. Чим на вищих щаблях державного управління йде розподіл бюджетних коштів, тим важче внизу контролювати можновладних чиновників.

Для функціонування державного механізму особливого значення набуває система збору податків. Саме за рахунок її держава забезпечує соціальні гарантії, розвиток освіти, культури, охорони здоров'я та оборону держави від зовнішніх посягань. Все це в кінцевому результаті служить розвиткові продуктивних сил, примноженню власності.

Для системи збору податків теж потрібне адміністрування певних територій, певне узаконення порядку зборів. Адже суть державного будівництва проявляється саме в цьому - до якої метрополії, до якого центру, до якого апарату влади сходяться всі важелі управління, що базуються на акумуляції коштів.

Ще в III тисячолітті до нашої ери, в царстві шумерів на глиняних клинописних табличках карбувалися перші згадки про податки. Шумерські царі розуміли - це джерело їхньої влади, яке забезпечує функціонування державного механізму.

Саме силові методи збору данини /податків/ призвели до загибелі князя Ігоря і княгиня Ольга змушена була після приборкання древлян провести певну регламентацію збору данини, прийняти своєрідний податковий кодекс чи закон.

Як бачимо, економічно-політичні устрої, податкові системи формуються часом вогнем і мечем. І адміністративно-територіальні поділи теж мають свою багатовікову, трагічну і криваву історію. Державні ус­трої відображають іх політичну суть.Тому в адміністративно-територіальних поділах можна прослідкувати не лише економічно-політичні засади. Етнічно-національні принципи, історичні традиції, географічні, природні умови, а іноді і суто авторитарні рішення - все це було і лишається відображеним на мапах держав.

Коли йдеться про власність, важливим елементом державоутворення є визначення меж впливу, меж володіння. Звідси -мури міст-фортець, вали і рови городищ, Велика Китайська стіна, вали і рови колишньої Римської імперії, які лишилися як в Британії.так і в нашому Поділлі, де називаються Траяновими валами. Тому ж служили і Змійові вали від праслав'янських часів до Володимира Великого.

Кордони Сполучених Штатів Америки визначались лінійкою і олівцем. Це можна сказати і про Австралійський Союз, де кордони штатів проходять по безводних пустелях, про деякі середньоазіатські республіки колишнього Радянського Союзу, від якого вони успадкували лінійні кордони, які є і в деяких африканських держав. Там, де немає постійного населення, де відсутні ріки та інші потужні природні утворення, в пустелях визначення кордонів можна робити довільно. Щоправда, подібний кордон по паралелі був визначеним і між Сполученими Штатами і Канадою, але це вже приклад суто по­літичного вирішення проблеми.

Коли уважно придивитись до кордону між Україною і Польщею, то теж можна побачити, як Сталін з Берутом чи не лінійкою різонули Сянщину і Холмщину. От звідси і почалася операція "Вісла", звідси почалося переселення українців з споконвічних українських земель на західні землі Польщі. Варто пригадати, як свого часу виїзджа-ли як переселенці родини польського походження із північно-західних областей України до Північного Криму, Миколаївщини та Херсонщини.

"Розділяй і владарюй" - це гасло ще від часів Римської імперії живе у всіх історичних формаціях, використовується правителями для утвердження своєї влади. Так го-локост забрав десятки мільйонів. Так тоталітарні режими, керуючись расовими чи класовими теоріями, знищують мільйони людей за національною чи соціальною ознакою. І при цьому змінюють територіальний поділ, стирають з географічних карт і ліквідовують політичне поняття автономії народів.

Ця політична боротьба відображається і в топоніміці. Згадаємо про перейменування населених пунктів. А як стиралась пам'ять про кримських татар при перейменуваннях в Криму, щоб зникла історична пам'ять про народ, щоб автономія адміністративна перетворилася в звичайну область. І прикро, що, розуміючи поняття автономії як самоуправління, певну незалеж-

ність частини держави для широкого самоврядування окремого народу зараз маємо Кримську автономію для... Якого народу? Може, саме в цьому всі наші кримські проблеми?

В Житомирській області, в Мархлевсь-ку, була польська автономія, були німецькі округи... Були і курйози, як Єврейська автономія на Далекому Сході з центром в Біробіджані. І відгуком проблем територіального поділу, самовизначення народів, адміністративних одиниць є і до сьогодні проблеми чеченців, осетинів, інгушів в Російській Федерації. Перелік можна продовжити і на Близькому Сході. Згадаймо лише Ізраїль і Палестину.

Так, на адміністративно-територіальний поділ держав впливають зміни державних кордонів, зміни в політичному устрої, економічні реформи, національні проблеми та нові завоювання. Згадаймо, як додавали зірок на своєму прапорі Сполучені Штати Америки, як в результаті воєн ділився В'єтнам, як ще донедавна була поділена Німеччина, як і досі по географічній паралелі поділений народ Кореї...

В історичному процесі ці зміни тривають постійно, хоч зумовлюються вони різними причинами. Ось наша найближча сусідка Польща. В 1921 році, після відродження державності, вона мала 16 воє­водств. В 1946 році, по закінченні Другої світової війни вона мала спочатку 14 воєводств. Згодом, вже Польська Народна Республіка налічувала 17 воєводств. Велику адміністративно-територіальну реформу в ПНР було проведено в 1975 році. Тоді було утворено аж 49 воєводств. Але цей роздрібнений поділ було визнано невдалим і в 1999 році створено 16 укрупнених воєводств, які, в свою чергу, поділили на повіти міські і земські.

Як бачимо, адміністративно-територіальний поділ - це історія, географія, економіка, політика, національно-етнічні проблеми.

Стабільність держави зумовлює і стабільність адміністративно-територіального устрою. Але не тільки війни, революційно-політичні потрясіння призводять до реформувань. Часом навіть зміна правителів, їх вольові рішення ведуть до перегляду існуючих адміністративно-територіальних одиниць. Тут можна порівняти, як господар тільки те й робить, що коней перепрягає, віжками смикає та ще й батогом цвьохкає. А добрий господар полагодить воза, підмаже колеса, перебере упряж та нагодує коней... Тоді вони його і п'яного додому привезуть від шинку.

Будь-які адміністративно-територіальні реформи мусять мати, насамперед, економічний зміст, коли вони забезпечують певний пріоритетний потенціал адміністративно-територіальних одиниць. Тоді можна розвивати демократичні форми правління, не чекаючи дотацій від центру. І це має починатися знизу, від кожної громади. Від села, міста, району, області. Тоді буде міцна і стабільна держава.