Стаття 35. Дозволи на проведення археологічних
розвідок, розкопок, інших земляних робіт
1. Проведення
археологічних розвідок, розкопок, інших
земляних робіт на території пам'ятки, охоронюваній
археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а
також дослідження решток життєдіяльності людини, що містяться
під земною поверхнею, під водою, здійснюються
за дозволом центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.
Михайло Рябоненко розповідає: З південного боку, досить високо
на схилі гори, був неначе погріб вепикий. Це ще до війни було, коли був
молодим хлопцем. То бачив в тому погребі стіни з цегли муровані, вглиб
аджна було метрів на три зайти. А як зайдеш, прислухаєшся — наче
дзюрить десь вода і немов гуде щось.
А ще до війни, коли Звенигородсьий краєзнавчий музей був в
тому ж будинку, що й зараз, експонувався великий і досить хитро
зроблений дерев'яний замок. Про нього говорили, до віднайдений він був
у тому погребі на Звенигорі.
Том 5. Щоденник, стор. 109 7 сентября В 10 часов утра при свежем норде с дождем и снегом мы оставили Самару. От Самары вверх начинает подыматься левый берег Волги; это плоская возвышенность Жигулевских гор.
Через два часа мы подошли к воротам Жигулевских гор...
Земські реформи як одна із форм місце вого управління були запроваджені в Російській імперії в 1864 році після скасування кріпацтва в 1861 році. Цар Олександр II спочатку запровадив земську реформу в 33 губерніях Європейської частини імперії, в тому числі і на Україні. Але, в Київській, Подільській і Волинській губерніях, де ще був відчутній вплив колишніх традицій місцевого самоврядування часів Речі Посполитої та в зв'язку з тим, що саме тут недавно прокотилася хвиля національно-визвольного руху польського повстання 1863-1864 років, земська реформа не впроваджувалась. Адже за куріальною системою виборів в представницькі установи виборці були поділені на курії за становлю, майновою, національно-релігійною ознакою і до земських органів управління могли потрапити представники небажаних ліберально-демократичних поглядів.
В ході визвольної війни під проводом Бог-дана Хмельницького в середині XVII сто¬ліття на певній частині території України було лік-відовано державний апарат Речі Посполитої і створено новий полковий устрій. Він визначався пев¬ними територіями, було реорганізовано і доукомпектовано старі полки і створено нові.
Цей поділ був досить нестабільний. За ад-міністративним поділом України того часу різ¬ні дослідники визначають, що було від 23 до 26 полків, а іноді навіть 34.
Територія сучасної Черкаської області була поділена на такі полки: Уманський, Білоцер-ківський, Корсунський, Канівський, Переяс-лавський, Черкаський, Чигиринський і Кропив-нянський. Дослідники виділяють і існуючий пев-ний час Лисянський полк, як окрему військо¬во-територіальну одиницю.
Про проблеми визначення кордонів України в ході розвалу Російської імперії і встановлення нової імперської структури колишнього СРСР в дослідженні Вячеслава Ложкіна знаходимо чима¬ло повчальних фактів. Важливою складовою су-веринітету держави є її право на свою територію. Відразу після Лютневої революції в переговорах Центральної Ради з Тимчасовим урядом постало питання кордонів. Після суперечливих перегово¬рів Тимчасовий уряд в серпні 1917 року визнав повновладдя Центральної Ради в п'яти губерніях: Київській , Волинській, Подільській, Полтавській і Чернігівській.
Від найдавніших часів проблема державності, адміністративно-територіального устрою держави була, є і ще довго лишатиметься основною для людської спільноти.
Почнемо з визначення. "Держава - організація політичної влади економічно пануючого класу, за допомогою якої він охороняє і зміцнює своє економічне, політичне та ідеологічне панування" / УРЕ. т.4. ст.87/.
Та варто відзначити, що енциклопедії, словники, керуючись певними ідеологіями, подають видозмінені визначення держави. Але як би не ламали списи теоретики, суть визначення можна спростити до аксіоми: власники захищають власність. І якої б термінології не вживали філософи, політологи, економісти - суть незмінна. Сім'ї, роди, клани, династії, класи в будь-якій суспільній формації: феодалізмі, капіталізмі чи соціалізмі - захищають і примножують свою владу, а, відповідно, і власність, від посягань інших держав і в самій державі.
І якою б термінологією не послуговувалися політологи чи інші теоретики: автократія, монархія, тоталітаризм, волюнтаризм, партократія чи навіть демократія - суть лишається незмінною: державна організація є інструментом утримання влади і захисту власності.
Про древні Звенигороди і в літописах, і в переказах полишилось згадок немало, та жоден з них не пов'язується чітко із тим Звенигородом, від якого веде свій родовід сучасна Звенигородка.
Сторожові укріплення в нашій місцевості не були явищем поодиноким чи випадковим. Сама назва Україна народилася тут, на терені поміж Бугом і Дніпром, "у края" землі Руської, що граничив з Диким полем, з південними степами. І перетинали його шляхи орд половецьких, татарських та інших завойовників. І вставали на тих шляхах укріплення, сторожові вежі. І міста виростали: Родень, Канів, Воїнь, Корсунь. Дещо пізніше — Звенигород, Черкаси, а вже потім і Чигирин, Сміла, Умань.
Топоніміка краю нагадує нам про ту давнину: ось побіля Шполи — Сигнайлівка, де, за переказом, на високій могилі сторожа стояла, та й саму назву Шпола виводять "з поля": біля Звенигородки — Озірна, то ж певно, що від слова озирати, оглядати місцевість, що узгоджується з топографією околиць — село Озірна на високому пагорбі стоїть; згадується про Козацький курінь в переказах, записаних П.Кулішем на Звенигородщині. Зустрічаються залишки укріплень в Турському лісі, в Рудь-ковій балці, Іськовому яру — теж біля села Козацького.
Село Гудзівка має давню історію. Можливо, ще за часів татаро-монгольських навал тут сторожа стояла. Коли вартові на горі бачили наступ ворогів, то дзвонили в дзвін, збирали довколишній люд, щоб протистояти натиску ворогів. Звідси і пішла назва Дзвінгора, Звенигора. А ще всередині цієї гори був зроблений підземний хід, де під час нападу ховалися жінки і діти.
